Десятинний провулок – шанс для Філарета

Десятинний провулок – шанс для Філарета

Десятинка – територія у серці Києва, звідки "пішла земля руська" – це український Єрусалим у мініатюрі. Свята тисячолітня земля, руїни головного храму древніх українців – Десятинної церкви, де конкуренція за сакральний простір серед різних конфесій часом переростає у насилля.

Як і в Єрусалимі, три релігійні групи конкурують за святу землю. Українські православні церкви московського та київського патріархатів, а також громади людей, котрі звуть себе рідновіри.

Ситуація змінюється ледь не кожного тижня. Нещодавно московський патріархат потрапив у фокус уваги з їх хитрим планом за державний кошт збудувати собі храм над рештками Десятинної церкви.

Сьогодні у центрі скандалу – патріархат Київський.

Що діється?

Представники цієї конфесії зруйнували два історичні будинки на провулку Десятинному, і збираються звести на "звільненій" таким чином території споруду, призначення якої в устах церковників варіюється від готелю до майстерень.

Потреба священників у споруді такого винятково господарського (не виключено, що й комерційного) призначення прямо на фундаменті княжого палацу видається сумнівною.

Набагато більше пасує версія, що за цим будівництвом справжнього інтересу церкви немає, а є лише бажання близького до ієрархів УПЦ КП забудовника заробити грошей.

Альтернативна версія – Київський патріархат також хоче демонструвати свою присутність на Десятинці.

Як би там не було, будинки за адресами Десятинний провулок 3, літ. А, Б та №5, літ. Д вже стали купами цегли. Свого часу їх було безоплатно передано власність Української православної церкви Київського Патріархату, потім Черновецький дозволив їх зруйнувати, але дозвіл було реалізовано лише зараз.

Чому це незаконно?

По-перше, Десятинний провулок належить до так званих особливо цінних земель. Дана територія має рекордну кількість охоронних статусів – мабуть, іншої такої в Україні і не знайдеш.

Територія запланованого будівництва знаходиться: 

- в межах архітектурної охоронної зони Міста Ярослава;

- на території пам'ятки археології "Культурний шар Міста Ярослава";

- в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору;

- в межах Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ";

- в межах архітектурного заповідника "Місто Володимира".

Стаття 150-та земельного кодексу забороняє передавати особливо цінні землі під будівництво без погодження з Верховною Радою. Український парламент ніяких дозволів не давав.

По-друге, Десятинний – частина буферної зони пам’ятки всесвітнього значення, котра знаходиться під охороною ЮНЕСКО – собору Святої Софії Київської. Згідно з Конвенцією про охорону Всесвітньої спадщини, про будь-яку модифікацію буферної зони українська влада мусить проінформувати центральний офіс ЮНЕСКО у Парижі.

Жодних погоджень з ЮНЕСКО щодо даного будівництва українська влада не здійснювала, а отже, будь-які дозволи на будівництво чи на знесення будинків є незаконними.

По-третє, договір оренди між київською владою та чинним орендатором передбачає надання земельної ділянки лише для експлуатації та обслуговування тих будівель, котрі зараз майже повністю зруйновано. Жодного будівництва договір не передбачає.

Отже, зі знесенням будинків договір втрачає свій предмет – і, тим більше, він не містить жодних підстав для набуття орендатором права що-небудь будувати на ділянці!

По-четверте, є ще ряд підстав вважати дії забудовника нелегітимними. Для того, щоб дозволити там будувати, треба було спершу змінити цільове призначення цієї ділянки, а також провести громадські слухання (тоді ще діяло таке, надто демократичне за нинішніми звичаями, законодавство) тощо.

Можна перелічувати ще багато порушень, але й так очевидно, що по букві закону, підстав зупинити це будівництво більш ніж достатньо.

Що ж стосується здорового глузду, то головних аргументів два.

Перший – це архітектурне середовище. Будувати таку собі коробку для взуття (на малюнку нижче) посеред історичних будинків, поруч з найбільшими історичними святинями – це містобудівний злочин, нищення цілісного середовища, котре поєднує історію, природу і архітектуру.

 

Ця місцина аж ніяк не призначена для господарської діяльності – лише для туризму, рекреації, освіти та культури.

Другий – це археологія. Ця територія просто нашпигована давніми рештками, і будівництво на цьому місці їх знищить, або принаймні зробить непридатними для наукового дослідження.

Хоча на місці майбутнього будівництва і велись археологічні дослідження, у щирості зусиль археологів є всі підстави сумніватися. Справа в тому, що ще 4(!) роки тому, ПЕРЕД початком досліджень, Інститут археології виніс вердикт – будувати можна!

Ось документ:

 

Пікантність листа-погодження полягає не тільки у тому, що археологи наперед висловлюють думку про можливість зведення господарських споруд на місці своїх майбутніх досліджень. Річ у тім, що інститут археології взагалі не має жодних повноважень погоджувати будь-які будівництва.

Такі папери є ознакою, що з археологами як слід "попрацювали" саме з метою нейтралізувати їх вплив на громадську думку. І схоже, перестаралися – це лист має таку юридичну вагу, як ніби його підписав директор кафе "Ольжин двір", котре знаходиться поруч.

Що варто зробити Філарету?

Ситуація неприємна для УПЦ КП перш за все тим, що київський патріархат автоматично потрапляє до алеї ганьби будівельних варварів Києва та руйнівників національних пам’яток. І виглядає нічим не кращим за московський.

Хоча іноземні священики на Десятинці впевнено лідирують у номінації нахабства та агресії, мало хто буде розбиратися у деталях.

Це – колосальна втрата морального авторитету церкви ради дуже смішного прибутку. УПЦ МП з того може радіти.

Не додає честі представникам УПЦ КП і їх реакція на протести громадян. Власне, ця реакція виявилась такою ж, як і у звичайних шахраїв-забудовників: своїх опонентів речник УПЦ архієпископ Євстратій звинуватив у вимаганні грошей…

Утім, у глави УПЦ КП патріарха Філарета є ще всі можливості обернути цей мінус на плюс. Потрібно лише публічно відмовитися від планів забудови ділянки, і зробити на ній зразково-показовий публічний простір, під егідою його церкви.

Щоб влаштувати такий простір, варто оголосити конкурс на архітектурно-містобудівне облаштування даної ділянки. Проект може включати музеєфікацію залишків княжого палацу, котрий знаходиться на цій ділянці, а також ще низку архітектурних ідей, які можуть підкреслити волю УПЦ КП до бережного і шанобливого ставлення до української минувшини.

Мовлячи сучасним діалектом, власне, саме історію і архітектуру, культуру завжди "кришувала" церква, а не будівельну мафію. То чому б не продовжити традицію і не показувати суспільству добрі і мудрі рішення у містобудуванні, у створенні публічного простору?

Це буде яскравим знаком моральної сили та справжньої українськості УПЦ КП, на фоні того монголо-татарського варварства, котре чинять представники так званого "монастиря" УПЦ МП через дорогу.

 

Ігор Луценко, ГІ "Збережи Старий Київ"