Проект побудови 160-метрового хмарочоса на самому початку Хрещатика, над Європейською площею, на сьогодні є однією з найбільших архітектурних загроз для Києва.

У 2009 році вартість такого будівництва оцінювалася у чверть мільярда євро. За попередніми даними, будівля матиме близько 48 поверхів, підземний паркінг на 1100 машиномісць.

Покамест перед "Олимпийским" лихорадочно наводят последний марафет, а на Майдане перед колонной кривляются Славко и Славек, в памяти навязчиво крутятся недавние проекты, о которых нам в свое время втирали, что без них Евро-2012 в Киеве ну никак не удастся осуществить.

Євро стане не тільки політичним провалом України. Перш за все – економічним. Уже зараз очевидно, що усі прогнози щодо провальності Євро як бізнес-проекту буде перевершено.

Бойкот з боку ЄС – лише політична легалізація ставлення євротуристів до того бридкого хаосу, в котрий перетворили Київ "футбольностурбовані" корупціонери.

Як обіцяли, оприлюднюємо результати поіменного голосування Київради, яке санкціонувало крадіжку Гостинного двору. Як ви знаєте, минулого четверга депутати натиснули кнопку, і вже у п'ятницію Ігор Луценко з Наталкою Соколенко сотоварищи зупиняли там буріння.

Після того, як на Андріївському узвозі знесли кілька будинків у ході підготовки до забудови торгівельно-офісним центром ділянки колишньої фабрики "Юність", терпець громадськості увірвався.

Хоча сам процес реконструкції інженерних комунікацій, що триває кілька місяців на Андріївському викликає однозначну реакцію – так не роблять в цивілізованих країнах.

Теперь уже не секрет, кто из чиновников открыл «зеленую улицу» проекту бизнес-комплекса на углу Андреевского спуска и Флоровской улицы (тем самым, по сути, давая «добро» на снос существующих на этом месте зданий).

Очевидно, тема уже не нуждается в преамбулах. Скажу только для начала, что благоприятный вроде бы поворот событий на расчищенной площадке № 10–12 (арт-центр вместо бизнес-центра) не должен ни преждевременно настраивать на благодушие, ни восприниматься как решение проблемы Андреевского спуска в целом.

Проблема эта гнездится во многих пунктах.

В годы моего детства Андреевский спуск был черной заброшенной старой улицей, прогулка по которой была просто еще одним спуском к Красной площади – никакой атмосферы киевского Монмартра или просто загадочной старой улицы в этом запустении не было и в помине. Таких черных улиц, черных городов было достаточно в Советском Союзе – туристы, приезжающие сегодня в разноцветную яркую Ригу, даже и представить себе не могут всей черноты и закопченности, всей неустроенности ее советского прошлого. И это в Прибалтике, заслуженно гордившейся своей советской «европейскостью»!

У своїй містозахисній діяльності активісти, як правило, у 100 відсотках випадків стикаються з ситуацією: компанія-забудовник робить великі невинні очі, розводить руками і каже, що не винувата – усі дозволи на знесення/реконструкцію/вирубку та інші містобудівні злочини їм дали чиновники.

Це – блюзнірство, це слабка спроба клеїти дурника.

Сбылись пессимистические прогнозы. На перекопанном и перегороженном Андреевском спуске начались сносы.